Урок 2: Суспільно – політичне життя українських земель у XVI столітті

• Тема 2: Суспільно – політичне  життя українських земель у XVI столітті
  Мета: дізнатися, яким були основні верстви тогочасного українського суспільства; порівнювати становище  непривілейованих і привілейованих груп населення;         характеризувати особливості тогочасного економічного життя українських земель; розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні події та робити висновки; виховувати почуття патріотизму, інтерес і повагу до історичного минулого своєї держави.
  Обладнання: підручник,ілюстрації до теми (додаток),атлас «Історія України. 8 клас», картки з документами, схемами, таблицями
  Тип уроку: урок формування навичок і вмінь;
  Основні терміни та поняття: «козак»,  «стани»,  «соціальна  структура»,  «шляхта»,  «фільварок».
  Основні дати:
  -         1489 р. – перша документальна згадка про українських козаків у писемних джерелах;
  -         1526-1608 рр. – роки життя князя Василя – Костянтина Острозького.
  Історичні особистості: Василь – Костянтин Острозький
  Очікувані результати
  Після цього уроку учні зможуть:
  - виявляти територіальні зміни, що відбувались на українських землях від середини 14 століття до початку 16 століття;
  - визначати роль кожної суспільної верстви та станової групи в житті тогочасного суспільства, порівнювати їхнє становище;
  - визначати причини виникнення українського козацтва;
  - характеризувати князя Василя – Костянтиновича Острозького як людину та історичного діяча, давати оцінку його діяльності.
  Хід уроку
  І.  Організаційний момент
  Повідомлення теми та мети уроку.
  ІІ.  Актуалізація знань
  1)  Що таке соціальна структура суспільства?
  2)  Якими  були  основні  верстви  населення  українських  земель у другій половині XIV—XV ст.?
  3)  Які  верстви  населення  українських  земель  другої  половини XIV—XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище?
  IІІ. Мотивація навчальної діяльності
  Сьогодні на уроці ми розглянемо соціальну структуру українського суспільства, схарактеризуємо становище основних станів українського суспільства, з’ясуємо, чим відрізнялося становище привілейованих та непривілейованих станів.
  IV. Вивчення нового матеріалу
  План
  1.Економічне життя на українських землях ХУІ ст .
  2. Соціальна структура українського суспільства.
  3. Виникнення українського козацтва
  1.     Економічне життя на українських землях ХУІ ст .
  Працюємо з текстом підручника стор.13. Коментоване читання.
  Робота з термінами та поняттями
  Товарне виробництво - виробництво, підпорядковане якнайбільшому продажу товарів на ринку.
  2.     Соціальна структура українського суспільства.
   У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер.
  Робота з термінами та поняттями
  Соціальні стани - великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.
  Привілей - пільга, право, надане володарем окремим особам, групам людей, станам.
      Розповідь учителя
  Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.
  Робота зі схемою
  Вивчення нового матеріалу супроводжується опрацюванням схеми, на якій зображено соціальну структуру українського суспільства у ХІV—ХVI ст.
  
  
  
      Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, та «княжат-повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. Їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.
          До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів,  але  вирізнялася  давністю  походження,  спадковим  землеволодінням і певними привілеями.
  Робота з термінами та поняттями
  Шляхта - привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському чи Речі Посполитій.
        Назву шляхта запозичено з чеськ. «šlechta» (пол. szlachta), яка походить від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht — рід, порода). Слово «шляхта» означає вид діяльності касти воїнів в кастовому суспільстві і походить від німецького слова Shlacht — битва.
       До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це була залежна  від  князів  і  панів  верства,  представники  якої  здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.
         1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства.
        Водночас  терміни  «зем’янин»  і  «боярин»  замінили  на  єдиний - «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, втратили права на привілеї і злилися із селянством.
        Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів -Литовських  статутів. Перший  Литовський  статут  1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів - князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князеві й мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.
         Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало дії світського суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.
          До напівпривілейованого  стану належало  міщанство,  що  мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.
         Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або  середньої  за  рівнем  заможності  частини  міщанства,  належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.
          Переважну  більшість  населення  українських  земель  (близько 80 %)  складало селянство,  що  було непривілейованим  станом.  За своїм  правовим  становищем  воно  поділялося  на  «похожих»  (або «вільних») селян і «непохожих» (або «отчичів»). Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.
  Робота з документами
   Документ 1
   «Еволюція феодальних відносин зумовила в ХІV—ХVI ст. зростання феодального землеволодіння. ...Концентрація земель в руках магнатів зумовила широкомасштабний наступ на територію та права селянських общин. Тиск... виявлявся у привласненні общинних земель, поневоленні селян, призначенні на виборні посади своїх старост та намісників, обмеженні та ліквідації копних (громадських) судів... Внаслідок цього в середині ХVI ст. вільних общинних земель в Україні практично не лишилося». (Бойко О. Д. Історія України. — К.: Академвидав, 2006. — С.108—109)
   Запитання
   За рахунок яких земель відбувалося зростання феодального землеволодіння?
   Документ 2
   «…Селянство …було неоднорідним. Залежно від форм експлуатації, характеру повинностей його поділяють на три групи:
   1. Чиншові селяни (данники). Вони сплачували феодалам натуральну та грошову ренту (чинш). Данники — це особисто вільні й економічно незалежні селяни-общинники. У ході формування фільваркової системи сільського господарства ця категорія селян поступово зникає.
   2. Тяглі селяни. Так називали селян, які вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Основними формами експлуатації цієї категорії селянства були відробіткова рента (панщина), державні податки (серебщина), державні повинності (будівництво мостів, прокладання доріг, ремонт замків тощо).
   3. Службові селяни. Це ремісники, рибалки, конюхи, бортники, які обслуговували двір феодала. …Окрім виконання своєї основної спеціальної служби, залучалися до відбування панщини та сплачували данину». (Бойко О. Д. Історія України. — К.: Академвидав, 2006. — С.108—109)
   Запитання
   1. Які категорії селянства існували на Україні у ХVI ст.?
   2. За якими критеріями їх поділяли на ці групи?
   Документ 3
   «У процесі зростання феодального землеволодіння, утвердження фільваркової системи господарювання (виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засновані на щотижневій панщині та чітко орієнтовані на ринок) відбувалося зближення між різними категоріями селянства, а його феодальна залежність поступово переросла та юридично оформилася в залежність кріпосну. Суть кріпацтва полягала в прикріпленні селян до землі, запровадженні обов’язкових селянських робіт на пана (панщини), остаточному обмеженні громадянських прав і свобод селянства». (Бойко О. Д. Історія України. — К.: Академвидав, 2006. — С.108—109)
   Запитання
   1. У чому полягає суть кріпацтва?
   2. Якими були причини його утвердження на українських землях?
   Отже, соціально-економічне та політичне становище українського народу в другій половині ХVI — на початку ХVI ст. під владою іноземних держав, зокрема Литви та Польщі, було вкрай важким.
   У даний період населення України зазнавало економічних, соціальних, політичних, релігійних та національних утисків з боку тих держав, до складу яких входили українські землі. Відбувався процес утвердження феодальних відносин, тому особливо складним було становище українського селянства, яке залишалося неоднорідним. На українських землях поширилося таке ганебне явище, як кріпацтво.
  3.     Виникнення українського козацтва
  Чому виникло українське козацтво
       Далі  вчитель  пропонує  учням  дослідити  походження  слова  «козак» С.18
  і знайомить їх із варіантами визначень цього терміна.
  Обговорення
  1.  Спробуйте порівняти ці визначення. Що в них спільного, а що відмінного?
  2.  Як ви думаєте, а чому слово «козак» має різні значення?
  Робота зі схемою
   Після опрацювання цих документів доцільно буде підбити підсумки роботи в групах і скласти схему.
  
  
  V.  Узагальнення та систематизація знань
  Заповнення таблиці

  Основні ознаки розвитку українських землях у ХVІ ст.

  • Зростання великого феодального землеволодіння. • Наступ феодалів на права общин. • Закабалення селян, утвердження кріпацтва. • Розвиток товарно-грошових відносин. • Поява нових феодальних господарств — фільварків. • Поглиблення спеціалізації виробництва. • Виникнення фахових об’єднань ремісників — цехів. • Набувають поширення ярмарки. • У містах запроваджується магдебурзьке право. • Формування нових станів суспільства. • Поява особливого соціального стану — козацтва.

   VІ. Домашнє завдання
  1.  Опрацювати §1С.13-19
• 2. Письмово С.19 питання 10.Складіть план відповіді «Закріпачення українського селянства»